Сторінка психолога

Практичний психолог ЗДО працює над:

• Створенням умов, які сприяють охороні фізичного і психічного здоров'я дітей;
• Забезпеченням їх емоційного благополуччя та індивідуального підходу до кожної дитини;
• Самостійного та ефективного розвитку здібностей кожної дитини;
• Підтримці психологічного клімату у колективі;
• Здійснення психолого-педагогічного супроводу дітей на всіх вікових етапах;
• Забезпечення відповідних психологічних умов для нормального самопочуття дитини у дошкільному закладі;
• Забезпечення супроводу дітей з особливими освітніми потребами;
• Формування соціальної компетентності дітей;
• Формування шкільної зрілості дітей;
• Формування у батьків відповідального ставлення до виконання батьківських обов'язків;
• Профілактика будь - яких форм насилля над дитиною;
• Проведення роботи з обдарованими дітьми, спрямувати її на розкриття здібностей;
• Надання ефективної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу;
• Сприяння підвищенню психологічної компетентності вихователів, батьків засобами просвітницької та консультативної роботи.

Як виховати в дитині самостійність?

         Що таке самостійність? Кожен розуміє по-своєму. Це вміння ставити перед собою завдання й розв’язувати їх самому», - скажуть одні. «Це коли дитина робить щось без підказки дорослого», - зазначать інші. А хтось просто вважає, що бути самостійним – це вміння без допомоги дорослого тримати ложку, одягатися, зав’язувати шнурки.

         А чи даємо ми можливість нашим дітям бути самостійними настільки, наскільки це вже можливо в їхньому віці. Адже самостійність – це ще й вміння зробити щось нове, зробити сьогодні хоч трохи більше, ніж учора.

         Для кожного віку є свої  етапи самостійності. У рік – півтора ми похвалимо малюка за те, що він схопив за ложку і потрапив нею до рота, попросився на горщик. У три-чотири роки нас радують правильно застібнуті ґудзички та черевики, надягнуті на «правильні» ноги. А у шість-сім років ми вже не будемо цим захоплюватися, тому, що настає час іншої мети і досягнень. І завдання дорослого – допомагати дитині рухатись вперед.

         Дуже важливим для розвитку дитячої самостійності є те, яку позицію займають дорослі. Уявіть собі родину, в якій батьки дотримуються таких педагогічних правил: дітей потрібно обов’язково суворо виховувати, думку дітей ураховувати не обов’язково. Похвала в такій родині – рідкість. Що отримують такі батьки в результаті?

Твердість + контроль = невпевненість у собі, замкнутість, недовіра.

         В іншій родині поблажливі батьки вважають, що спеціально виховувати самостійність немає необхідності. У них немає чітких правил, меж, та обмежень у сімейному вихованні. Дітей рідко заохочують, але і рідко роблять зауваження.

Немає твердості, контролю = невміння себе стримувати, безвідповідальність, невпевненість у собі.

         Оптимальна модель сімейних стосунків припускає, що батьки доброзичливо і зацікавлено спілкуються з дітьми, розумно їх контролюють. Крім того, вони обов’язково враховують думку дітей під час розв’язання важливих питань. Їх контроль сполучається з підтримкою бажання самої дитини бути самостійною і незалежною.

Доброзичлива підтримка  + розумний контроль = високий рівень самостійності, дружелюбності та незалежності.

Як виховати в дитині самостійність?

·       Не перевантажуйте малюка своєю опікою і контролем

·       Хваліть дитину за самостійні рішення

·       Радійте самостійності дитини

·       Не робіть за дитину те, що вона може зробити сама

·       Частіше говоріть дитині: ти можеш, ти вмієш, ти зробиш це сама, тобі це під силу, у тебе вийде.    

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКІВСТВА

1. Не чекай, що Твоя дитина буде така, як Ти, або як Ти бажаєш, допоможи їй стати Собою, а не Тобою.

2. Не порівнюй дитину з іншою, а порівнюй саму із собою сьогодні, завтра, вчора.

3. Не вимагай від дитини платні за все, що Ти для неї робиш, Ти подарував їй життя. Як вона може віддячити Тобі? Вона подарує життя другій та третій: це незворотний закон вдячності.

4. Не перекладай на дитину свої образи, щоб на старості не їсти гіркий хліб, бо, що посієш, те й зросте.

5. Не стався до її проблем зверхньо: тягар життя дається кожному по силі – будь впевнений, їй її тягар не менший, аніж Твій, а може й більший, тому що в неї ще немає звички.

6. Не принижуй.

7. Не карай себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини, карай, якщо можеш, але не робиш.

8. Пам'ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.                                          

9. Вмій любити чужу дитину, ніколи не роби чужій те, що не бажав би, щоб інші зробили твоїй.

 10. Люби свою дитину будь-якою: не талановиту, невдаху, дорослу. Коли спілкуєшся з нею, радій тому, що дитина – це свято, яке зараз із тобою. 

Адаптація до ЗДО

Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.
йдуть Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими..

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ: ЯК СЛІД СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ В ПЕРІОД АДАПТАЦІЇ

• Не карайте дитину й не гнівайтеся на неї за те, що вона плаче в момент розлуки з вами на порозі дошкільного закладу або ще вдома при згадці про необхідність йти до дитячого садка. Пам’ятайте, що дитина має право на таку реакцію. Водночас суворе нагадування дитині про те, що вона «обіцяла не плакати», теж зовсім не ефективне. Позаяк дитина цього віку ще не вміє тримати слово. Тож ліпше ще раз нагадайте їй, що ви невдовзі обов’язково прийдете й заберете її додому.
• Не лякайте дитину дошкільним закладом, використовуючи фрази на кшталт: «Ось будеш погано поводитися, знову до дитячого садка підеш!». Місце, яким лякають, ніколи не стане для дитини ні улюбленим, ні безпечним.
• Не відгукуйтеся негативно про вихователів і дошкільний заклад загалом у присутності дитини. Це може навести на думку, що дитячий садок – це нехороше місце, у якому працюють погані люди. У такому разі тривожність дитини не зникне взагалі.
• Не обманюйте дитину, кажучи, що ви прийдете дуже скоро, якщо насправді їй доведеться перебувати в дошкільному закладі півдня чи навіть повний день. Нехай ліпше дитина знає, що мама прийде нескоро, аніж марно чекатиме її цілий день. Адже в такому випадку вона може втратити довіру до найближчої людини.

: ДО ДИТЯЧОГО САДКА БЕЗ СЛІЗ

• Налаштовуйте дитину на те, що в дошкільному закладі на неї чекає багато цікавого: знайомство з новими друзями, яскраві книжки, гарні іграшки, багато веселих розваг тощо.
• Зберігайте спокій, не виявляйте перед дитиною свого занепокоєння, адже ваше хвилювання передається їй. Тоді дитина плакатиме, нервуватиме та відмовлятиметься йти до дитячого садка.
• Дозвольте дитині взяти із собою в дошкільний заклад улюблену іграшку або якийсь інший безпечний предмет із дому, аби в дитячому садку вона відчувала домашній затишок.
• Щоразу вигадуйте новий цікавий спосіб прощання з дитиною на порозі дошкільного закладу. Наприклад  , ласкаві обійми, повітряний поцілунок, «секретне слово».тощо. Так, дитина буде зацікавлена виконанням цього ритуалу і легко відпускатиме вас.
• Наклейте в особистій шафі дитини в дошкільному закладі фото вашої родини. Це заспокоюватиме дитину у хвилини занепокоєння.
• Завжди будьте уважні до дитини, коли забираєте її з дитячого садка. Зокрема розпитуйте, чим вона займалася протягом дня, хваліть її малюнки чи інші творчі вироби, щиро дякуйте за подарунок, який дитина виготовила власноруч тощо.
• Усіляко демонструйте свою любов і турботу. Наприклад, скажіть, що протягом дня думали про неї, планували спільні заняття на вечір, приготували для неї щось смачне тощо.
• Обмежте відвідування гостей та масових заходів у період адаптації дитини до умов дошкільного закладу, не перевантажуйте її вдома розвивальними заняттями.
• Говоріть про дошкільний заклад у піднесеному настрої, ніколи не лякайте ним дитину, і головне – будьте терплячими

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ, які мають дітей з вадами мовлення

Першою ознакою недорозвинення мови у дитини є уповільнений темп розвитку мовлення. Чим раніше батьки, лікар-педіатр, вихователь помітять у дитини симптоми недоліків мовлення, тим ефективнішою буде допомога.

Слід пам’ятати: дитина, що має проблеми, як ніхто, потребує емоційної підтримки і кваліфікованої допомоги.

Тому:

- не вважайте свою дитину хворою, неповноцінною, гіршою за інших дітей-однолітків;

- не карайте її, не насміхайтесь з неї і не дозволяйте принижувати її;

- не порівнюйте її з іншими дітьми, які добре розмовляють, читають, пишуть;

- вселяйте в неї віру, надію, що все буде гаразд;

- намагайтеся якомога раніше помітити і зрозуміти проблеми своєї дитини;

- якомога частіше кажіть дитині, що ви її любите і зробите все, щоб цей недолік ліквідувати;

- висловлюйтесь чітко і грамотно;

- не падайте духом, якщо швидких змін ви не помітите;

- вірте в свої сили і сили своєї дитини.

- завжди розмовляйте з дитиною чіткою правильною мовою;

- не сваріть дитину за неправильно вимовлене слово;

- організовуйте чіткий режим дня та занять;

- підтримуйте тісний зв’язок з логопедом, психологом, учителем;

- виконуйте всі інструкції, поради, які надає спеціаліст вашій дитині;

- використовуйте систему заохочень, підтримки і винагород;

- проводьте всією родиною якомога більше часу;

- перетворюйте заняття в гру;

- заохочуйте дитину до спілкування з однолітками;

- знайдіть шляхи і методи для допомоги своїй дитині.

Як розвинути мовлення в дитини: корисні поради

1. Розмовляйте з дитиною. Якнайбільше говоріть із нею на загальні теми. Наприклад, ви можете почати розмову з абстрактних фраз: «Ми йдемо гуляти в парк. Бачиш, як літають птахи? Відчуваєш, як пахнуть квіти?»

2. Читайте дитині книги. Починати читати дитині книжки ніколи не буває рано. Почніть із книг для найменших, потім, коли дитина трохи підросте, переходьте до казок і коротких дитячих розповідей.

3. Якомога менше вмикайте дитині телевізор і комп'ютер. Не привчайте дитину до електронних пристроїв змалечку. Щоб розвинути навички мовлення, дитині необхідно взаємодіяти з людьми, чути живе мовлення. Телевізор не може їй цього забезпечити.

4. Ходіть із дитиною на прогулянки. Спільна прогулянка в парк або музей може відкрити для дитини абсолютно новий світ. Чим більше дитина взаємодіє з навколишнім світом, тим допитливішою вона стає і тим більше питань ставить. Ви можете розмовляти з дитиною, мотивуючи її ділитися новим досвідом.

5. Показуйте позитивний приклад. Розмовляючи з дитиною, станьте навпроти неї. Говоріть повільно й чітко. Якщо дитина говорить якесь слово неправильно, не сваріть її, а виправте, промовляючи його правильно. Знаючи, як правильно вимовляється те чи інше слово, дитина буде вчитися правильної вимови.

6. Пам'ятайте, що у вас із дитиною різні рівні розвитку мовлення. Не використовуйте слова чи фрази, які дитина не зможе зрозуміти. Якщо ви все ж сказали незрозуміле для дитини слово, поясніть його значення.

7. Підлаштовуйтеся під дитину. Якщо вона сама починає розмову, дозвольте їй говорити й пояснювати. Підтримуйте дитину в таких ситуаціях: навіть просте поплескування по плечу додасть їй упевненості в собі.

8. Говоріть і повторюйте. Якщо дитина правильно вимовляє слово, повторіть його декілька разів у різних реченнях, щоб вона краще зрозуміла його значення.

9. Вивчайте нові слова за допомогою книг із картинками. Придбайте декілька книг із ілюстраціями, допоможіть дитині вивчити нові прості слова (наприклад, «м'яч», «дерево» тощо). Далі покажіть картинку, яка відповідає цьому слову, і обговоріть її з дитиною.

10. Вивчайте з дитиною нові слова. Час від часу вчіть із дитиною нові слова. Запропонуйте їй придумати речення з новим словом. Не біда, якщо дитина не відразу зрозуміє нове слово. Рано чи пізно вона навчиться правильно його використовувати.

11. Ставте дитині запитання. Робіть усе можливе, щоб дитина розвивала мовленнєві навички. Якщо ви гуляєте в парку, знайдіть щось цікаве для дитини. Ставте їй запитання, запропонуйте розповісти вам про те, що вона бачить.

12. Співайте дитині пісні, читайте вірші. Рими у віршах і піснях допомагають дитині краще засвоювати нові слова.

Рекомендації  для батьків першокласників

 Підтримайте в дитині його прагнення стати школярем Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового становища.

 Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрінеться в школі. Поясніть їх необхідність.

 Ваша дитина прийшла в школу, щоб вчитися, у неї може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.

 Складіть разом з дитиною розпорядок дня, стежте за його дотриманням. Не пропускайте труднощі, можливі у неї на початковому етапі оволодіння навчальними  навичками.Підтримаєте дитину в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна його похвалити.

 Пам'ятаєте, що похвала і емоційна підтримка («Молодець!», «Ти так добре впорався!») здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення дитини.

 Якщо вас щось непокоїть в поведінці дитини, його навчальних справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

 Зі вступом до школи в житті вашої дитини з'явиться людина більш авторитетна, ніж ви. Це – вчитель. Поважайте думку дитини про свого педагога.

Десять заповідей для батьків майбутнього першокласника

·       Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

·       Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

·       Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).

·       Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

·       Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

·       Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.

·       Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.

·       Постарайтесь хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого  - основа для взаєморозуміння.

·       Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Вийде обов’язково, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

·         Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.   

Говорити, не можна мовчати, або 5 причин не брехати дитині

Знаєте, хто найбільше бреше дітям? Турботливі батьки. Вони дуже сильно люблять свою дитину й намагаються захистити її від болючих переживань і душевних страждань, а тому приховують від неї правду... І у такий спосіб роблять їй ведмежу послугу.

Брехня позбавляє дитину можливості зростати
Якщо ви не говорите дитині правди, то позбавляєте її можливості набути важливого життєвого досвіду. Адже життя — зовсім не таке райдужне, як їй здається. А тому слід підготувати дитину до зустрічі з негараздами та несправедливостями.
Якщо дасте дитині змогу зустрітися із життєвими труднощами, ви зможете: допомогти дитині подолати їх — показати, як самі справляєтеся з проблемами; бути поруч, підтримувати дитину.

Рано чи пізно все таємне стане явним
Дитина однаково відчує, що ви брешете. І невідповідність між тим, що вона відчуває, і тим, що ви їй пропонуєте як пояснення, може зруйнувати довіру до вас. До того ж усе таємне рано чи пізно стане явним. Найболючіше, якщо дитина дізнається правду від сторонніх, приміром сусідів. Адже у такому разі вона не лише розкриє обман, а й втратить людину, якій вона довіряла, — тобто вас. Розчаруватися у мамі чи татові — найгостріший удар, який навіть складно уявити...

Щира правда об’єднує
У всьому поганому є щось і хороше. Будь-які життєві негаразди можуть стати тим чинником, який згуртує та об’єднає членів родини, стимулом залучити ширшу соціальну підтримку — родичів, друзів, знайомих, аби розв’язати ту чи ту проблему. Це теж важливий життєвий досвід для дитини, який допоможе їй зрозуміти, що поруч із нею турботлива родина і разом вони зможуть подолати все.

Втримати таємницю — Сізіфова праця
Слід докласти титанічних зусиль, аби зберігати «таємницю» чи дотримуватися того, як ви збрехали. Вам доведеться постійно всіх довкола контролювати й зав’язувати їм рота, аби хтось ненароком не сказав нічого зайвого. А ще збільшувати й підкріплювати брехню, коли у дитини виникатимуть нові запитання. Постійне підживлення брехні виснажуватиме вас й впливатиме на ваше життя так само сильно, як і труднощі, з якими ви зіткнулися. І що найголовніше — заважатиме подолати їх.

Неправда — не найліпший спосіб убезпечити дитину від негативних переживань
Дитина відчуває будь-яку напруженість і труднощі у навколишньому світі, зокрема у власній родині. Проте, на відміну від дорослих, дитина не може висунути численні гіпотези, які дали б їй змогу пояснити те, що відбувається, обдумати їх й обрати найбільш слушний та імовірний варіант. А тому дитина «вмикає» фантазію. Утім, картини, які малює уява дитини, зазвичай бувають страшнішими, аніж те, що є насправді. Тож мовчання або брехня — навряд чи хороша стратегія для того, аби захистити дитину від болючих переживань.

Звісно, різати щиру правду дитині теж не завжди варто. Для відвертої розмови слід ретельно підбирати слова і фрази, враховувати вік дитини та особливості її особистості. Іноді дізнатися правду досить боляче, і не тільки дітям. Але це не значить, що потрібно брехати. Питання в тому, як і в який момент сказати правду.

Зустріч з життєвими негараздами схожа на зустріч з вірусними інфекціями. Її результат залежить від імунних сил організму. Розвинути й зміцнити ці сили можна, якщо постійно тренувати свій імунітет, тобто стикатися з різними вірусами. Турботливі батьки, які використовують брехню та замовчування на благо дитини, насправді завдають їй шкоди. Адже кришталева ваза може довго стояти лише у зачиненій від будь-яких протягів шафі...

Говоріть своїм дітям правду, навіть якщо це нелегко. Якщо ж ви потрапили у безвихідь — зверніться до фахівця-психолога.

Що таке правильний режим дня?

Правильний режим дня — це раціональне чергування різних видів діяльності й відпочинку. Ще сто років тому педагоги й педіатри дійшли висновку, що дотримуючись режиму дня, можна виховати здорову дитину, а її розвиток спрямувати в правильному напрямі. Утім, мало хто з сучасних батьків може похизуватися дотриманням правильного режиму дня дитини. «Яка різниця, коли він/вона лягає спати?», «Він/вона ж тата до ночі з роботи чекає», «У  мене немає часу з ним/нею марудитися!» — такі фрази часто лунають у кабінеті практичного психолога. Якщо дитина недосипає, мало гуляє на свіжому повітрі, її працездатність знижується, вона швидко втомлюється, скаржиться на головний біль. І, як наслідок, в дитини розвивається психосоматика. Батьки починають водити її до лікарень, лікарі лікувати незрозуміло від чого. Хоча насправді проблема криється в порушенні режиму дня. А це в поєднанні з неправильними умовами виховання, несприятливим психологічним кліматом у родині часто призводить до виникнення в дитини невротичних процесів, тобто відхилень в її душевному здоров’ї.

8. ПРАВИЛ, ЯК ГОВОРИТИ З ДИТИНОЮ ПРО ЦЕ

1. Тільки правда! Не придумуйте казок про лелек і капусту, якщо хочете зберегти довіру у відносинах з дитиною, і якщо не хочете, щоб малюк згодом почав шукати інформацію з інших джерел (вулиця, Інтернет…) Єдино правильна відповідь: «Я тебе народила», або «Ми з татом тебе народили»

2. Відповідайте мовою, зрозумілою дитині (залежно від віку). 3-річному малюку скажіть «Я тебе народила», «Ти жив у  животику  у мами,, а потім з’явився на світ». Старшим діткам розповідайте, називаючи речі своїми іменами, та зважаючи на те, що дитина уже знає.

3. Видавайте інформацію порціями. Не поспішайте з деталями і глибокими поясненнями, поки дитина сама не уточнить те, що її цікавить. Малюку може бути достатньо вашої відповіді «Я тебе народила». Не заглиблюйтесь в подробиці, поки дитина сама не запитає. Продовжуйте по-трошку видавати інформацію. Дитині потрібен час, щоб «переварити» почуте. Малюк сам запитає вас, коли освоїть те, що уже почув.

4. Називайте речі своїми іменами. Частини людського тіла мають свої назви. Пеніс, вагіна – не соромтесь вживати їх з дітками від 5-ти років. Дитина повинна зрозуміти, що це не жарти, а досить серйозні теми.

5. Якщо не знаєте, що відповісти, так і скажіть! Попросіть дати вам кілька годин часу, щоб зібратись з думками і сформулювати відповідь. Підготуйтесь, і обов’язково поверніться до цієї розмови, навіть якщо малюк уже забув.

6. Не забудьте наголошувати на тому, як сильно любили мама з татом одне одного, перш ніж захотіли синочка/дочку. І люблять до цих пір!

7. Якщо вам соромно, ніяково, незручно, дайте почитати книгу, або почитайте разом. Щоб подолати зніяковілість, спробуйте розповідати так, ніби це урок анатомії для малюка (робіть поправки на вік)

8. Пам’ятайте, що краще дитина дізнається від вас про всі інтимні подробиці, ніж знайде відповіді з інших, не зовсім прийнятних, джерел!

ІСТЕРИКИ. СПОСОБИ ЗАПОБІГАННя

1. Намагаєтесь якомога рідше вживати слово «НІ». Говоріть тільки тоді, коли це дійсно необхідно (дитина схопила ніж, підійшла на прогулянці до відкритого каналізаційного люка), тобто коли це щось таке, що може зашкодити здоров’ю її або оточуючих її людей.

Коли Ви багато чого дозволяєте робити, дитина менше разів вступає в протест (адже пізнавати світ – це одна з її основних потреб), а отже і більшості істерик можна уникнути.  «Ні» повинно бути мало, але воно бути повинно!!! Потрібно завжди пам’ятати, що відмовляти дитині в чомусь – цілком нормально. Як і те, що дитина може обурюватися через це. Але якщо вже Ви дитину в чомусь обмежуєте і вона починає висловлювати яскравий протест, важливо не поступатися, оскільки така манера поведінки може закріпитися – як тільки дитина зрозуміє, що так вона зможе домагатися того, що хоче, це буде ведучий механізм взаємодії з вами, а надалі і з оточуючими в дорослому житті.

2. Якщо бачите що пахне «смаженим» – спробуйте підключити почуття гумору. І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомленому малюкові дійти до потрібного місця. Наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагатися, хто придумає смішнішу пантоміму. Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!

3. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий настрій “не за горами” – залучіть її до підготовки – нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.

4. Ніколи не висміюйте, не принижуйте і не ображайте дитину. Якщо, вона вчинила який-небуть негарний, з Вашої точки зору, вчинок – обов’язково скажіть їй про це. Але не акцентуйте увагу на особистості, а говоріть саме про дії. Тобто не “ти поганий”, а “ти вчинив не правильно”.

5. Для дітей також важливим є можливість вибору. Часто істерики є наслідком того, що батьки заважають дитині ставати самостійною. Вона намагається все робити по-своєму. У таких випадках необхідно, щоб у дитини обов’язково були сфери, в яких тільки вона вирішує, як має бути або вона сама вибирає із запропонованих альтернатив.

6. Частою причиною істерик буває невизначеність. Особливо в кризові періоди дитина потребує стабільності як ніколи. І коли батьки намагаються надати їй безмежне право вибору, дитина може губитись. Тому постійні переговори з дитиною не бажані і скрізь треба знати міру. Якщо Ви бачите, що дитина «губиться» в різноманітних варіантах, не знає чого хоче, не може визначитись – зробіть вибір замість неї, навіть, якщо вона противиться, насправді вона цього потребує.

7. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по-різному, дитина вчиться маніпулювати і шляхом інтриг досягати свого.

8. Якщо яка-небудь неприпустима дія дитини була помічена вперше, то краще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.

9. Якщо не хочете наразитися на істерику, ніколи різко не переривайте занять дитини, навіть, якщо вони здаються Вам безглуздими і неправильними. Для перемикання уваги малюка потрібний певний час.

10. Іноді роздратування у дітей накопичується, коли довго щось не виходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з новим для себе завданням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самостійно (запустити нову машинку, піднятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею (ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.

11. Намагайтесь якомога менше порушувати режим дня (особливо в кризові періоди), оскільки нестабільність може запустити істерику!

12. Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження. Інколи малюкові просто хочеться знати, що його почули і зрозуміли.

Якщо Ваша дитина відчуває страх, тривогу, які транслюються навколишнім, але не розуміє (або з трудом розуміє) ситуацію.

 

 Важливо надати дітям можливість виражати свої почуття.

 Потрібно розділити з ними і свої почуття також, використовуючи просту мову, символи та малюнки.

 Надати дитині відчуття безпеки, контролювати вираження власних негативних емоцій, особливо страху та тривоги, коли ви поруч з дитиною.

 Частіше посміхатися дитині, обіймати її, здійснювати звичайні повсякденні дії у звичному форматі.

 Пояснювати дитині те, що відбувається простими словами. Робити наголос на тому, що батьки забезпечують безпеку.

Як подолати страх сирени (дітям будь-якого віку і дорослим теж допомагає ). 

 

Одним з найдієвіших прийомів саморегуляції при підвищеної тривозі у зв’язку з збудженням під час сирени є відтворення її своїм голосом. Дозвольте дітям, і може й собі, супроводжувати цей звук власним голосом. Це може бути іронічний звук, він може бути зі своєю мелодією чи може бути зовсім своїм буркотінням «собі під ніс». 

Ми можемо це робити як під час сирени так і після неї  - наприклад зробити конкурс на самий смішний чи самий злий чи самий незвичний тип сирени (тобто кожен вигадує свій звук, який йому до вподоби). 

Якщо ці голосові вправи з’єднати з активними будь-якими рухами, то позитивний вплив буде більш виражений. 

 

Таким чином людина отримує контроль над стресовою ситуацією і легше вернеться  в стан спокою, тому що нервова система зможе себе врегулювати завдяки цим простим прийомам. 

 

Також повільне дихання та ковтання (навіть жвачка чи невеликі ковтки води) є універсальними та дієвими засобами, які врегульовують збуджену нервову систему.

 

Досягти внутрішнього спокою допомагають не тільки психологічні засоби, афірмації, візуалізація, йога та медитації. До внутрішнього балансу наближають навіть прості поради

• Будьте активними. Рух допоможе відчути легкість і надасть енергії.

• Вчіться пробачати. Несприятливі ситуації необхідно забувати, а відпустивши минуле ви відчуєте полегшення. 
• Домашні справи відволікають. Якщо ви хочете навести порядок у своєму розумі – почніть із дому.
• Вчіться віддавати. Допомагаючи іншим ми стаємо більш гармонійними.
• Читайте. Читання розширює світогляд і дарує емоції, що сприяють покращенню вашого стану. 
• Приділяйте час собі. Дозволяйте собі побути наодинці, це допоможе побачити суть думок і прислухатися до підсвідомості. 
• Змінюйте себе, а не оточуючих. 
• Не шукайте ідеалів. Набуття гармонії не означає, що ви повинні стати ідеальною людиною. 
• Робіть життя простим. Не беріть забагато обов’язків і не займайтеся марною діяльністю. Складайте графік і щоденно виконуйте кілька важливих завдань, не дозволяючи дрібним проблемам додавати турбот у ваше життя.                               
• Не поспішайте. Залишайте час для внутрішньої гармонії. Коли ви поспішаєте, ваш розум блокує нові можливості та пригоди.

Стрес - це реакція людини на ситуацію, яка ставить під сумнів здібності людини. Стресові ситуації можуть бути пов'язані з сім'єю, друзями, дитячим садочком, школою, роботою та іншими факторами.

Причиною стресу в дошкільня можуть бути:

• Перебування далеко від батьків. Діти відчувають занепокоєння та стрес, коли батьки залишають їх на цілий день у дитячому садку. Залучення в соціальне життя без підтримки з боку мами й тата стає джерелом страху та стресу.
• Соціальний тиск. Зазвичай це викликає стрес у дітей старшого віку, але іноді й дошкільнята відчувають труднощі, потрапляючи в нове оточення. Вони можуть стати сором'язливими й замкнутими.
• Сімейне життя. Домашня обстановка істотно впливає на поведінку та звички дитини. Події в сім'ї, що завдають психологічних травм, такі як розлучення батьків або смерть когось із родичів, може викликати у малюка стрес.
• Інші фактори. Тривожні образи, новини по телевізору, хвороби, фінансові труднощі, відсутність підтримки з боку батьків також можуть викликати стрес у дошкільника.

Симптоми стресу в дітей:

Погано розвинене мовлення. Погана здатність до навчання. Труднощі з концентрацією й успішністю в дитячому садку. Проблеми з пам'яттю. Агресивна поведінка. Неповажне, образливе мовлення. Дитина не може довіряти тим, хто її оточує. Дитина з труднощами заводить друзів. Регресивна поведінка (використання незрілих і неадекватних віку моделей поведінки з метою захисту). Дитина привертає до себе увагу. Дитина надмірно плаче та кричить. Істерики. Невпевненість у собі. Занепокоєння та страх. Замкнутість. Дратівливість. Страх знаходитися далеко від батьків. Розлади сну. Біль у животі. Поганий апетит і недостатня вага. Проблеми з травленням. Нічні жахи. Енурез.

Як упоратися зі стресом

• Заспокійте малюка, дайте йому відчуття безпеки, залишаючись поруч із ним. Якщо дитина хвилюється через те, що ви залишите її одну в дитячому садку - переконайте її в тому, що ви йдете ненадовго, усього на кілька годин.
• Говоріть з дитиною спокійним тоном. Це попередить у неї роздратування.
• Звертайте увагу на поведінку малюка. Якщо він часто вередує або впадає в істерику - це може бути викликане стресом. Можливо, так він намагається вам щось сказати. Уважно вислухайте його та дайте відповіді на всі його питання.
• Допоможіть малюку висловити свої почуття, але в той же час встановіть потрібні межі.

Що таке булінг? Булінг – це агресивна і вкрай неприємна свідома поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої дитини, що супроводжується регулярним фізичним і психологічним тиском. 67% дітей стикалися з булінгом в школах в тих чи інших проявах. 

Які ознаки булінгу?

Типовими ознаками булінгу є:

• систематичність (повторюваність) діяння;
• наявність сторін  - кривдник (булер),

 потерпілий (жертва булінгу),  спостерігачі;

•   наслідки у вигляді психічної або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника та спричинення соціальної ізоляції  потерпілого.

Булінг буває:

1. фізичний: штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, «сканування» тіла, нанесення тілесних ушкоджень;

2. економічний: крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей;

3. психологічний: принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж;

4. сексуальний: принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти;

5. кібербулінг: приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету, інших електронних пристроїв.           

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

вдома:

-не хоче одягатися вранці

-шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка

-просить батьків забрати її із дитячого садка раніше

-плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт

-не контактує з однолітками у дворі

-грає наодинці в парку

 в дитячому садку:

-не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо

-усамітнюється при будь-якій нагоді

-часто губить свої іграшки або речі

-бруднить чи псує одяг

-грає поламаними іграшками

-відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театралізації чи грі

-не має друзів у групі.